ЦГНТБ ГМК
ГЛАВНАЯ
О БИБЛИОТЕКЕ
ПАРТНЕРЫ
ССЫЛКИ
КОНТАКТЫ
в нашем каталоге
260740
записей


Задать вопрос

Реклама

Авторские книги Стасовский Ю.Н. Хотим предложить Вам на нашем сайте книгу Стасовский Ю.Н. "Проектирование современных производств обработки металлов давлением: Учебник."
Купить здесь.


Мироненко М.А. "Менеджмент ощадливого виробництва"
Купить здесь.



Научно-технический и производственный журнал «Металлургическая и горнорудная промышленность» Единственное в Украине специализированное издание, освящающее все проблемы ГМК. Журнал имеет государственную и зарубежную сферу распространения. Главная задача журнала – рекламная поддержка передовых технологий, публикация информации о новейших научно-технических достижениях.


Интернет магазин бытовой техники и электроники. Доставка по Украине

Интернет магазин бытовой техники и электроники Mega-Mart

Профсоюз металлургов и горняков Украины

Металлургический государственный музей Украины
Инновационный центр СЛАЛЕН. Помощь изобретателям.






 
 
Указатель РАЗДЕЛЫ  //  Изобреталю и рационализатору  //  Тематические сборники - В помощь изобретателю и рацинализатору  //  №2 2009





№2 2009

М. Василенко. Паразитичний маркетинг як вид протизаконної діяльності. // Наука та інновації: Український оглядовий журнал майбутнього. Науково-практичний журнал НАНУ. - 2009. - Т. 5. - № 6 - С.77-80....................................................................................................................... 3

А. Жарінова, С. Мосов. Промислове шпигунство у системі світової конкуренції: історичні події та факти //Інтелектуальна власність: Науково-практичний журнал. - 2009. - № 3. - С. 45-49................................................7

Л. Глухівський, П. Іваненко. Ще раз до питання про якість експертизи // Інтелектуальна власність: Науково-практичний журнал. - 2009. - № 3. - С. 4-6........................................................................................................................14

С. Куса. Шлях до уніфікації формату номерів заявок: рекомендації стандартів ВОІВ та досвід України // Винахідник та раціоналізатор: Науково-популярний, науковий журнал. - 2009. - №3. - С.16 - 20......................................19

С. Лященко. Г. Мурланова. Основні вимоги до оформлення документів щодо внесення змін до державних реєстрів охоронних документів України на ОПВ // Інтелектуальна власність: Науково-практичний журнал. - 2009. - № 9. - С. 27-31.................................................................................................. ................24

Тетяна Косянчук. Зареєструвати власну торговельну марку може кожен українець! (інтерв'ю з Ларисою Плотніковою).// Інформаційний портал ТРІАРХ. Новини франчайзинга. 28.01.2009...................................................32

Н. Тарнавська. Як непотрібно складати матеріали заявки. Поради експерта //Інтелектуальна власність: Науково-практичний журнал. - 2009. - № 9. - С. 32-35.........................................................................................................................37

С. Томачинський. Особливості складання та розгляду заявок на винаходи в галузі фармацевтики //Інтелектуальна власність: Науково-практичний журнал. - 2009. - № 9. - С. 38-41.....................................................................................44

Н. Чернецька, О.Кучеренко.  Аналіз "новизни" винаходів у галузі хімії. //Інтелектуальна власність: Науково-практичний журнал. - 2009. - № 10. - С. 25-29....................................................................................................................50

Тема винахідництва в музейній експозиції  (інтерв'ю з А.Ферчук). Підготувала Демидова Л.В., фото І. Гарматюк. // Наука та інновації: Український оглядовий журнал майбутнього. Науково-практичний журнал НАНУ. - 2009. - Т. 5. - № 5 - С.77-82..............................................................................................................56

А. Кочеткова. Цифрові бібліотеки як ознака ХХІ століття // Світогляд: Науково-популярний журнал. - 2009. - №6(20). - С.68- 73................... ......64

Запитання- відповіді// Інформація : з  журналу «Інтелектуальна власність» , сайту http://patent.km.ua/ukr/articles.......................................................................................74

 

 

 Паразитичний маркетинг як вид протизаконної діяльності                

                                                                           Василенко М. О.

Заступник начальника відділення розробки законодавства у сфері промислової власності Державного підприємства «Український інститут промислової власності»

 

Паразитичний маркетинг, який не є юридичною категорією чи чітко обмеженою маркетинговою практикою, виник наприкінці 90-х років минулого століття. Автором стратегії паразитичного маркетингу великих спортивних подій вважається Джеррі Уелш (Jerry Welsh, президент корпорації Уелш Маркетинг Асоціації), який назвав таку систему «амбуш-маркетингом».

У літературі існують такі синоніми цього терміну: амбуш-маркетинг, недозволений маркетинг, паразитичний маркетинг, засідковий маркетинг, чорний маркетинг, партизанський маркетинг, маркетинг-паразит, а в телепередачах і цифрових засобах повідомлення - "вірусний маркетинг". Усі ці синоніми мають відтінок значення, пов'язаного з «військовими діями» й морально сумнівною поведінкою, та підтримкою методів, з якими борються організатори великих спортивних подій, як, наприклад, Міжнародний Олімпійський Комітет, ФІФА і УЄФА.

Користувачів методів паразитичного маркетингу називають так: «чужа рідня», «плагіатори», «прилипали», «амбушери», «імітатори». Поняття «паразитичний маркетинг» трактується фахівцями по-різному. Представники різних галузей - рекламісти, юристи, маркетологи - вкладають у його визначення зміст, пов'язаний із специфікою своєї спеціальності й діяльності. Цим визначенням бракує об'єктивності, і вони не охоплюють усю різноманітність явища.

Сандлер і Шані [1] визначили паразитичний маркетинг як «сплановане зусилля організації (кампанії) опосередковано асоціюватися з подією з метою отримання як мінімум частини визнання і вигод, які асоціюються з офіційним спонсором»[2].

Проте паразитичний маркетинг не завжди планується та його метою не обов'язково є асоціювання зі спонсором. Можливі й внутрішні мотивації осіб, які використовують паразитичний маркетинг. Паразитичний маркетинг визначається також як дії, які не призводять до конфлікту із законом. Це вузьке визначення не відповідає методам, які в дійсності використовуються паразитичним маркетингом.

У законодавстві України застосовується термін «недозволений маркетинг».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні» недозволеним маркетингом вважається вид діяльності, пов'язаний з проведенням чемпіонату (з маркетингу, реклами, зв'язків з громадськістю), що здійснюється з метою отримання прибутку від гудвілу особою, яка не має на це відповідного дозволу УЄФА. Згідно з пунктом 2 статті 9 зазначеного Закону недозволений маркетинг під час проведення чемпіонату забороняється.

У загальних рисах суть паразитичного маркетингу полягає в частковому копіюванні зовнішніх особливостей чужої торговельної марки або ж у підстроюванні до неї для просування власної. Як правило, копіюють суттєві елементи марки, з якими в споживача асоціюється продукт або послуга. А в разі підстроювання до компанії зазвичай використовують територіальну складову - розміщують власну рекламу поблизу конкурента з галузі з метою  заволодіння частиною аудиторії.

Паразитичний маркетинг умовно розглядається у двох значеннях - вузькому та широкому. Відповідно до першого паразитичний маркетинг побудовано на копіюванні чужої марки для просування власної, як правило - менш відомої, або незаконному використанні чужих торговельних марок. У вузькому значенні паразитичний маркетинг - це спроби асоціювати компанію або торговельну марку з будь-якою значущою подією без сплати комісійних організатору цієї події. Такий маркетинг порушує права організаторів події, вводячи громадськість в оману щодо того, хто насправді є спонсором події.

Зміст паразитичного маркетингу полягає в повному або частковому копіюванні відомої торговельної марки й просуванні підробки у вигляді оригіналу. Зазвичай на подібні кроки наважуються фірми, які планують протриматися на ринку не більше двох років та отримати за свій продукт найбільший прибуток, не чекаючи, поки компанія-виробник, яка зазнала втрат, звернеться до суду. Об'єктом паразитичного маркетингу, як правило, стають лідери ринку, власники «розкручених торговельних марок». Відомі марки є завжди, їх копіювання - досить вигідний бізнес, і тому паразитичний маркетинг був, є й буде в будь-якій країні. Більша частка імітацій припадає на торговельні марки товарів з коротким циклом споживання: покупки в даному випадку регулярні, робляться часто і, як наслідок, увага до продукту ослаблена. На думку фахівців, частка «паразитичних фірм» на цих ринках може складати 3 - 5%. До елементів, що підроблюються, належать: торговельна марка, комерційне найменування, елементи рекламного стилю конкурента, рекламні образи, дизайн упаковки, графічні елементи тощо.

Паразитичний маркетинг можна визначити також як асоціацію з подією та її значимістю без дозволу організатора. Як відомо, основними прибутками організаторів спортивних подій (олімпійських ігор, чемпіонатів Європи та світу тощо) є прибутки від продажу квитків, товарів, які надаються офіційними постачальниками (води, обладнання, спортивного одягу тощо), а також спонсорські внески, ліцензійна плата за трансляцію ігор, продаж товарів із символікою події, фінансова підтримка місцевих, національних та міжнародних організацій та ін.

Кожна з організацій, які мають відношення до спортивної події, намагається використати історичну можливість розповісти світові про себе за допомогою різних маркетингових кроків. Але не всі мають на це право. Наприклад, офіційні спонсори й комерційні партнери мають можливість легально використовувати елементи події з власним логотипом, тобто асоціювати свою торговельну марку з цією спортивною подією, хоча обсяги використання елементів і межі розповсюдження за допомогою маркетингових каналів залежать від спонсорського внеску. Тому є різні категорії спонсорів. У 2000 р. офіційні спонсори олімпіади заплатили за це право майже 40 млн. дол. США кожний.

Паразитичний маркетинг дозволяє компаніям-власникам торговельних марок, не порушуючи закону, використовувати у власних цілях спортивну подію й привертати увагу цільової аудиторії, не виступаючи офіційним спонсором. При цьому компанія обхідними шляхами проникає на інформаційну територію основного конкурента, який зробив чималий спонсорський внесок і є офіційним партнером заходу. Прийом паразитичного маркетингу полягає в тому, що в споживача створюється враження, ніби дана компанія пов'язана зі спортивною подією. Таким чином, використання паразитичного маркетингу може принести якщо не всі, то більшість вигод офіційного спонсорства з найменшими витратами. Повністю захиститися від амбушерів неможливо. Тільки для того щоб мінімізувати втрати від амбуш-атаки конкурентів або мати надію виграти в суді справу, доведеться передбачити безліч ситуацій, у яких може з'явитися паразитичний маркетинг.

Для проведення паразитичного маркетингу використовуються різні методи. Це може бути придбання рекламного часу в межах транслювання заходу; розповсюдження безкоштовних квитків для заохочення постачальників/клієнтів; спонсорство відомого спортсмена-учасника заходу; проведення примітивної реклами та роздачі зразків, промо-листівок біля місця проведення заходу тощо.

Наведемо приклади застосування паразитичного маркетингу під час проведення спортивних заходів.

Олімпійські ігри 1992 р. в Барселоні (Іспанія). Компанія «Nike» спонсорує прес-конференції з баскетбольною командою США, тоді як «Reebok» - офіційний спонсор ігор. Майкл Джордан вішає собі на шию золоту медаль і закриває нею логотип Reebok на формі.

Зимові олімпійські ігри 1994 р. в Ліллехаммер (Норвегія). Компанія «Visa» як один з офіційних спонсорів олімпіади організовує телевізійну кампанію, у якій поруч з олімпійським логотипом міститься повідомлення, що «Картки конкурента компанії «American Express» не приймаються в Олімпійському селищі». У відповідь «American Express» у своїй рекламній кампанії продемонструвала глядачам, що картки її приймаються по всій території країни проведення ігор та оприлюднила слоган «Якщо ви приїдете в Ліллехаммер, вам знадобиться паспорт, але ніяк не Visa». У цьому випадку компанія «Visa» не змогла захистити власні права, тому що громадянам США дійсно не потрібна була віза, щоб потрапити на територію Норвегії.

Зимові олімпійські ігри 2002 року в США. За можливість стати офіційним спонсором олімпійських ігор пивоварна корпорація «Anheuser-Busch» заплатила понад 50 млн. дол. США. За це вона отримала право використовувати у своїй рекламній діяльності слово «олімпійський» та логотип у вигляді п'яти кілець. Натомість «Schirf Brewery», місцева маленька пивоварня, прикрасила власні автомобілі слоганом «Неофіційне пиво. 2002 -  зимові ігри». З метою уникнення відповідальності «Schirf Brewery» не використовувала слово «олімпіада» та логотип у вигляді п'яти кілець, але тематично однозначно пов'язала себе у свідомості людей з олімпійськими іграми.

Такі організації, як ФІФА і МОК мають у своїй структурі спеціальні «анті-амбуш команди», до складу яких входять фахівці з галузі спортивного маркетингу та міжнародного права. Вони постійно відстежують засоби, які використовують амбушери, з тим щоб завадити їм у майбутньому.

Для кожного заходу публікується список обмежень. Так, наприклад, організаціям, які не є спонсорами, комерційними партнерами події забороняється:

  • використовувати офіційний логотип заходу на своїй продукції або в рекламі;
  • використовувати в слоганах слова, які позначають подію («олімпіада», «World Cup»);
  • оголошувати себе офіційним спонсором події;
  • проводити спеціальні акції з товарами, які є торговельною маркою події;
  • роздавати товари в безпосередній близькості від місця проведення заходу;
  • використовувати прапори, парасольки, футболки, картузи з торговельними марками конкурентів; прапори країн, які не беруть участь у заході тощо.

У той же час не можна заборонити будь-якій особі прийти на матч у футболці із зображенням відомої торговельної марки, оскільки подібна заборона буде порушенням цивільних прав. Обмеження в одязі може стосуватися тільки груп людей в однаковій уніформі з логотипом конкурента. Але що їм завадить проникнути на стадіон окремо, а потім зібратися разом для амбуш-акції?

Таким чином, для організаторів спортивних подій паразитичний маркетинг є серйознішою загрозою, ніж продаж продукції з їх символікою, зокрема для УЄФА.

Законом України «Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 р. з футболу в Україні» закладено основу правової системи, спрямованої на протидію паразитичному маркетингу під час проведення заходу. Але залишаються неврегульованими деякі питання стосовно недопущення використання паразитичного маркетингу та створення додаткових механізмів захисту прав інтелектуальної власності під час організації та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні.

 

                                 ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1.     Sandler D.M., Shani D. Olympic Sponsorship vs. "Ambush" Marketing: who gets the Gold?, Journal of      Advertising Research, August/September 1989, Cambridge University Press. - Р. 9-11.

2.     Davis R. N. Ambushing the Olympic Games, ISLR/Pandektis, Vol. III Nr. ½. - РР. 7, 15.

3.     Crompton, J.L. Sponsorship ambushing in sport', Managing Leisure 9(1), 2004. - Р. 1-12.

4.     Hotzau, A. ‘Ambush Marketing: principles, stakes, creativity, applications', Intelligence Report 1(1). - 2007. -  Р.  1-19.

5.     Sandler D.m., Shani D. Olympic Sponsorship vs. "Ambush" Marketing: who gets the Gold?, Journal of Advertising Research, August/September 1989, Cambridge University Press. - РР. 9, 11.

 

 

Промислове шпигунство у системі світової конкуренції: історичні події та факти

 

Алла ЖАРІНОВА,

директор ДП «Український інститут промислової власності, канд. екон. наук,

Сергій МОСОВ,

заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, д-р військових наук, професор,

м. Київ

 

Історія шпигунства за всіх часів була оповинута романтизмом. Захоплюючі своїми чарами дами, які спокушають у розкішних вітальнях, симпатичні агенти чоловічої статі, які хоробро зустрічають небезпеку, приводять багатьох у трепет, коли шпигунство відбувається на користь справедливості на сторінках романів або з екрану. Однак у шпигунства є й інша - неприваблива сторона. Тут має місце й шантаж слабохарактерних осіб, змушених робити невиправдані кроки зрадництва, і покалічені долі, і втручання в особисте життя, і доведені до банкрутства підприємці. Романтика й «брудні руки», проте, не суперечать одне одному, про що добре знають шанувальники історичних романів і «мильних опер».

Історія промислового шпигунства, під яким розуміється таємний, зазвичай незаконний вид діяльності, не тільки нараховує багато століть впродовж існування людства, але й продовжує поповнювати свої сторінки у нашому непростому сучасному світі. Потужна конкурентна боротьба обумовлює активізацію промислового шпигунства в різних формах його прояву, тому що головним його мотивом є прибуток конкуруючих фірм. При цьому слід зазначити, що до промислового шпигунства може бути залучений хто завгодно. Навіть відомий усьому світу автомобільний магнат Генрі Форд, який тривалий час не міг винайти більш простий і дешевий спосіб збирання автомобілів, запозичив принцип побудови конвеєрної лінії для збирання своїх автомобілів у м'ясообробному цеху, коли брав участь у відкритті м'ясопереробного комбінату.

Промислові шпигуни займаються шантажем службовців, які контролюють конфіденційну інформацію або мають доступ до неї. Вони можуть проникати в корпорацію таємним шляхом з метою викрадення, перезнімання (фотографування) певних даних або встановлення пристроїв для підслуховування.

Агенти шпигунства в корпораціях або в масштабах країни, насамперед, намагаються скомпрометувати потрібних осіб, використовуючи звичайні людські слабкості такі, наприклад, як жадібність і секс. При цьому секс уважається найбільш швидким способом компрометації службовця. Компрометуючий матеріал може мати форму відеозапису або знімків. Показуючи такі записи та знімки службовцю, його залякують юридичними і соціальними наслідками та труднощами на роботі у випадку розголошення цих матеріалів. Якщо службовець одружений, його залякують викриттям перед дружиною.

Послуги зрадництва службовців можуть оплачуватися грошима, улаштуванням канікул і іншими матеріальними благами. У разі, коли така тактика не спрацьовує, застосовується впровадження таємних агентів або нелегальне проникнення в потрібне приміщення (офіс).

Історія шпигунства має безліч прикладів у різних сферах промисловості, починаючи із древніх часів і закінчуючи нашою дійсністю. Деякі з них можуть бути відомі й читачеві.

У стародавньому світі дуже високо цінувався шовк, єдиною країною, звідки його привозили, був Китай. Природно, що монополія на виробництво шовку строго охоронялася. Це дозволяло Китаю залишатися протягом довготривалого періоду не тільки монополістом на ринку, але й утримувати високі ціни при його обмеженому продажу.

Однак положення на ринку шовку згодом все-таки почало змінюватися. Початок цьому поклав візит перських ченців до римського імператора Юстиніана: вони розкрили секрет виробництва шовку. Ченці не тільки переконали Юстиніана, що клімат деяких частин Греції підходить для вирощування необхідної шовковиці, але й за щедру винагороду успішно вивезли контрабандою з Китаю в Рим у порожніх посохах шовковичних хробаків. Завдяки цьому Юстиніану вдалося примножити свої багатства, а Китай втратив величезні прибутки у своїй зовнішній торгівлі.

Іншим, не менш цікавим прикладом, є випадок з історії текстильної промисловості. Перші американські колоністи залежали від Англії в отриманні фабричних товарів, у тому числі й текстилю. Ціни на імпортовані товари, особливо текстильні вироби були, на думку американців, непомірно високими. Англія контролювала ринок і наклала заборону на еміграцію фахівців з виробництва текстилю в Новий Світ, а також заборонила експорт фабричного обладнання і його креслень у колонії.

Положення здавалося безнадійним, поки за справу не узявся Самуель Слейтер, що заснував текстильну фабрику, яка носить його ім'я, у Потакеті, шт. Род-Айленд. Саме з ним пов'язують американську промислову революцію, датуючи її з 1789 р. Будучи підмайстром в Англії, він запам'ятав креслення ткацьких верстатів і зумів вислизнути з Англії та добратися до колоній, де використав свої знання для створення фабрик, що призвело до руйнування монополії і дало можливість одержувати прибутки.

Захоплююча історія пов'язана з каучуком, монополією на виробництво якого до початку ХХ ст. володіла тільки Бразилія. Економіка цієї країни великою мірою залежала від каучукової промисловості, що забезпечувала певний рівень національного процвітання й повну зайнятість населення. Природно, що багато країн не могли з цим змиритися й були зацікавлені в ліквідації бразильської монополії. Вони прагнули отримати в перспективі свої економічні вигоди, оскільки застосування каучуку безперервно зростало. Завдяки шпигунським діям однієї з англійських фірм, кілька рослин удалося нелегально вивезти з Бразилії в Англію, незважаючи на найсуворішу заборону бразильського уряду на експорт каучуконосів.

Після вивчення можливостей вирощування каучуку в різних умовах англійські садівники порекомендували клімат Малайї, що входила до складу Британської імперії. Малайський каучук незабаром значно потіснив бразильський на світовому ринку, у результаті чого економіка Бразилії стала занепадати. Велика Британія успішно користувалася плодами продажу каучуку аж до Другої світової війни, до тих пір, поки Японія захопила Малайю й були знайдені замінники каучуку.

Довгу історію використання шпигунства з метою забезпечення захисту своїх позик або фінансових резервів мають європейські банкірські доми. Уважається, що банкірський дім Ротшильдів з відділеннями в різних європейських країнах розробив одну з надвеликих систем розвідки й шпигунства свого часу. Під час Першої світової війни секретна система зв'язку Ротшильдів працювала швидше, ніж зв'язок держав - учасників війни. Банк Ротшильда в Лондоні, наприклад, одержував доповіді з полів боїв раніше, ніж вони надходили прем'єр-міністрові з офіційних каналів.

Варто також зазначити, що Ротшильди вели ретельне спостереження за урядовою та діловою активністю із застосуванням як відкритих методів, так і шпигунства. Одним з улюблених способів спостереження за рухом банківських рахунків було використання на них спеціальних зашифрованих позначок, у яких містилися доручення про подання певного сигналу якійсь особі, що часто перебуває в іншій країні, про рух капіталу. Власник рахунку, як правило, нічого не підозрював про існування подібних позначок, які, по суті, відігравали роль сучасних електронних передавачів, таємно встановлених на чийомусь автомобілі.

Історія протистояння двох світових систем - капіталізму і соціалізму, наповнена різними фактами промислового шпигунства як з однієї, так і з іншої сторони. Відповідно до доповідей ФБР, у 70-і - на початку 80-их років ХХ ст. значна кількість технологічних секретів американських корпорацій надходило по нелегальних каналах у Радянський Союз. Керівництво ЦРУ охарактеризувало згодом цю проблему як різкий витік американських технологічних секретів. Дійсно, існує інформація про те, що з кінця 70-х років Радянський Союз одержав на Заході більше 30 тис. од. удосконаленого устаткування і близько 400 тис. документів. За оцінками західних спеціалістів, тільки два міністерства - Міністерство оборонної промисловості та Міністерство авіапромисловості - завдяки інформації, отриманою розвідкою, змогли заощадити з 1976 по 1980 роки 6,5 млрд. франків, що було еквівалентним річній віддачі від роботи 100 тис. наукових співробітників.

Прикладом шпигунства є справа представника польської торговельної компанії, який проживав у Каліфорнії. У грудні 1981 р. він був засуджений до довічного ув'язнення за скупку секретної оборонної інформації. Цей глибоко замаскований агент використовував торговельну компанію «Поламко» як ширму для своєї шпигунської діяльності. Йому вдалося завербувати одного з інженерів фірми «Х'юз», використовуючи жадібність останнього. Цей інженер, Уїльям Белл, передав ряд воєнних секретів, вартістю у мільйони доларів, включаючи такі системи зброї, як протитанкові ракети, радіолокаційна станція винищувача F-15, технологія «стелс» бомбардувальника B-1.

Швейцарське федеральне міністерство юстиції заявило в 1982 р., що, починаючи з 1948 р., було зареєстровано 240 випадків шпигунства, у тому числі й промислового. У двох третинах випадків були замішані агенти Радянського Союзу або його союзників.

Дії американських та інших іноземних спецслужб на території СРСР були значно утруднені, тому збір відомостей, як правило, проводився з використанням відкритих джерел, у тому числі й преси, а також спеціальних технічних пристроїв. Так, у середині 60-х років минулого століття шляхом аналізу періодичної радянської печатної продукції, і, насамперед, московської, американські спецслужби намагалися одержати відомості про розробку радянськими науково-дослідними інститутами фунгіцидів - препаратів, що додаються в авіаційне або ракетне паливо для знищення бактерій, що викликають засмічення приладів і корозію ємностей. Тоді ж їхню увагу привернула печатна продукція, у якій висвітлювала питання сучасної системи цивільної оборони СРСР.

Наприкінці 70-х, на початку 80-х років помітно підсилився інтерес американських воєнних розвідників, що перебували в Москві, до вивчення певних відкритих джерел. Це було пов'язано з відродженням у США програми будівництва спроектованого компанією «Рокуелл інтернешнл» бомбардувальника В-1, здатного нести водневі бомби. Таким шляхом вони розраховували одержати які-небудь відомості про засоби протиповітряної оборони СРСР, які могли бути використані як надійний заслін від удару цих літаків по об'єктах у радянському тилу.

Одного часу увагу американської розвідки привернули статистичні дані, що публікувалися в радянській пресі, про населення 95 міст СРСР. На підставі цих даних фахівцями Принстонського університету було проведено спеціальне дослідження з метою оцінки ефективності дій атомних підводних човнів з ракетами типу «Поларіс» на борту. Найбільші міста Радянського Союзу були поділені на дев'ять груп залежно від воєнно-економічної важливості й географічного розташування. Головним параметром воєнно-економічних можливостей для дослідників була обрана чисельність населення кожного міста, оскільки, на думку американських фахівців, вона характеризувала собою наявність у ньому стратегічних запасів, значення його як транспортного вузлу, кількість промислових підприємств і робочої сили в ньому тощо.

Промислове шпигунство процвітало не тільки на рубежі протистояння різних політичних систем. Воно мало місце як у капіталістичному світі взагалі, так і усередині самих держав. Так, наприклад, агенти ФБР провели в 1982 р. таємну операцію, результатом якої стало обвинувачення ряду японських бізнесменів, які, нібито, платили за передання їм секретних відомостей компанії IBM. Декількома роками раніше було виявлено, що представники японського бізнесу здійснювали шпигунську діяльність у штаті Північна Кароліна з метою отримання секретів виробництва тканини для одягу. Історія японського копіювання або піратського викрадення американської технології починається, принаймні, з 30-х років ХХ ст.

У цьому плані досить показовим став великий міжнародний скандал, який виник у березні 1993 року. Приводом для нього став отриманий посольством США в Парижі пакет із секретними документами, у яких містився стратегічний план торговельних війн початку 90-х років. Щодо цього чітко визначалися завдання французької розвідки з одержання конфіденційної інформації про діяльність американських фірм, банків і брокерських домів. У сферу інтересів були включені маркетингова стратегія, тактика укладення угод, плани інвестицій і багато іншого. Коментуючи цю скандальну інформацію, один з колишніх шефів французької розвідки П'єр Маріей заявив, що економічна розвідка є «нормальною діяльністю розвідувального агентства», коли протистояння держав переходить із воєнно-політичного на економіко-технологічний рівень.

У 1995 році в пресу просочилася інформація про те, що АНБ за допомогою системи «Ешелон» перехоплювало всі факси і телефонні дзвінки між європейським консорціумом «Airbus» і Саудівською національною авіакомпанією. Як наслідок, були отримані відомості про те, що співробітники «Airbus» пропонували за укладення 6-мільярдного контракту значні суми як хабар. АНБ передало дану інформацію урядовим чиновникам США, які зуміли переконати своїх колег у Саудівській Аравії віддати 6-мільярдний контракт компаніям «Боїнг» і «МакДоннел Дуглас».

Одним із прикладів внутрішнього шпигунства (що мав місце в 1978 р.) може служити випадок крадіжки креслень фірми «Калчер электронікс», яка спеціалізувалася на виробництві електронних апаратів для аналізу крові. Ситуація розвивалася таким чином. Канадець Кеннет Бренан на початку 70-х років, закінчуючи університет у Майамі, працював у фірмі «Калчер електронікс». Ця фірма навіть оплачувала дослідницьку роботу Бренана в коледжі. Однак Бренан збирався вступати до зуболікарського училища, вважаючи свою зарплату на фірмі недостатньою. Врешті-решт, він вирішив викрасти креслення одного з найважливіших (серед продукції, що вироблялась на фірмі) апаратів для підрахунку кров'яних тілець «Модель С плюс», що був останнім словом у технології цієї сфери. За допомогою якогось Роберта Лемба він запропонував креслення, розробка яких обійшлася фірмі в кілька мільйонів доларів, конкурентам. У листі Лембу Бренан назвав корпорації, які могли би зацікавитися кресленнями. «Ми можемо зробити дві речі, - писав він, - або продати інформацію про проект, над яким я працюю (у мене є всі схеми), або одержати іншу інформацію, у якій зацікавлені інші фірми. Запитай їх, що їм потрібно та скільки вони заплатять». Лемб одержав відповідь від компанії «Текнікон», що попередньо повідомила про цю пропозицію поліцію. У Нью-Йорку він був заарештований при переданні креслень. Аналогічна доля випала й Бренану.

Як показує дійсність, історія шпигунства триває й у наші дні. Озброєння й фармацевтика, транспорт, зв'язок і сільське господарство, харчова промисловість і вища освіта... Практично всі сфери економіки страждають від шпигунства. Від нього неможливо заховатися. Навіть стратегічні компанії, діяльність яких має змішаний (подвійний), воєнно-цивільний характер, недостатньо захищені від подібного роду загроз.

Так, у ході приватизації (жовтень 2004 року) ЗМІ приділяли багато уваги компанії Snecma - європейському лідерові у сфері авіаційних двигунів. Однак у пресу - і це насторожує - так і не поширилося жодної інформації про неприємності її дочірнього підприємства Messier-Dowty, яка восени 2001-го року стала жертвою однієї загадкової події. Завод Messier-Dowty, розташований у Бідосі (департамент Атлантичні Піренеї, Франція), домінує на світовому ринку колісних шасі й обслуговує як цивільну, так і військову авіацію. Сьомого листопада 2000 року раптово зникли дві деталі шасі останньої моделі бойового літака, що належали концерну Dassault. Ця модель - Rafale Marine - незабаром повинна була надійти на озброєння французького флоту, і деталі, які зникли, а саме: кесон і поворотна стійка переднього шасі, відносилися до розряду стратегічних.

Ще один не менш цікавий випадок. Французькі спецслужби реєструють всі переговори, які американські бізнесмени проводять із борта літаків Air France під час перельоту між Нью-Йорком і Парижем. Не гребують вони й змістом телефонних переговорів і факсових передач, які здійснюються з території самої країни. Деякі паризькі готелі обладнані найдосконалішими електронними «жучками», а спеціально вимуштруваний обслуговуючий персонал таких готелів натренований, щоб «випадково» заглядати в кейси з документами. «Придворні» повії так само, як і в колишні часи, теж відмінно справляються зі своїми додатковими обов'язками.

Починаючи з 50-х років минулого століття японський уряд щорічно спонсорує ділові закордонні поїздки більш ніж 10 тис. своїх бізнесменів, не останньою метою яких є збір комерційної інформації. Передбачається, що на ці цілі витрачається до 80% всіх коштів, що виділяються для японських спецслужб. Із грошей, що залишаються, фінансується моніторинг американських бізнесменів, що відвідують із діловими візитами Японію. Координацією збору й розподілом комерційної інформації займається Зовнішньоторговельна організація Японії, що має представництва в 59 країнах світу, і міністерство міжнародної торгівлі й промисловості. 

За 2006 р. у Німеччині було зареєстровано 96 тис. випадків промислового шпигунства, що на 18% перевищило результати попереднього року, а тільки доведений збиток за цими злочинами перевищив 4 млрд. євро - такі невтішні підсумки, підбиті німецькою федеральною службою кримінальної поліції (BKA). Втім, офіційно доведений збиток становить лише малу частину від реальних збитків, понесених економікою країни, - за оцінками тієї ж BKA, справжні розміри втрат, нанесених промисловими шпигунами німецьким компаніям, склали близько 20 млрд. євро - це майже удвічі перевищує витрати німецького федерального бюджету на освіту і порівнюється з федеральним оборонним бюджетом.

Від свавілля китайських промислових шпигунів сьогодні страждають багато європейських держав. Так, у Франції, за даними місцевих правоохоронних органів, за останні два роки різко зросла шпигунська активність іноземних компаній і розвідок. Громадянка Китаю, проходячи практику в компанії Valeo, що спеціалізується на виробництві автомобільних запчастин, починаючи з 2002 р. копіювала закриту внутрішню інформацію для передання її одній з китайських компаній. При затримці у практикантки була виявлена значна кількість ксероскопійованих технічних матеріалів, а також кілька дисків, повністю заповнених файлами, скопійованими зі службових комп'ютерів Valeo.

Зі схожими проблемами зіштовхуються й британські компанії. Відповідно до заяви, розміщеній на сайті британської контррозвідки MI5, промислове шпигунство є однією з трьох найбільших сучасних загроз британської безпеки. «Сьогодні набагато більше, ніж у минулому, розвідслужби спрямовують зусилля на комерційні підприємства, - говориться в офіційній заяві MI5. - Щонайменше 20 іноземних розвідслужб у якоюсь мірою діють проти інтересів З'єднаного Королівства. Найбільшу заклопотаність викликають дії російської та китайської розвідок».

Наведені факти промислового шпигунства не можуть не викликати  тривоги. Його головною причиною служить величезний вплив, який шпигунство може здійснювати на економічну міць країни у сучасному світі. Як уряди, так і окремі компанії прагнуть не відстати від інших або заволодіти їх секретами виробництва. У наші дні шпигунство є складовою боротьби за вплив, тому промислове шпигунство в широких масштабах - неминуче.

Економічне зростання України рано чи пізно втілюватиметься в життя практичними наробками й розробкою технологій. І отоді перед державними спецслужбами та службами вітчизняних корпорацій проблема промислового шпигунства встане на весь зріст. І хоча менеджмент багатьох вітчизняних компаній уважає, що їхні фірмові секрети захищені на всі сто відсотків, однак, це не зовсім так. Підтвердженням цьому, у першу чергу, є світовий досвід, особливо передових країн світу.

 

 

Ще раз до питання про якість експертизи

 

Лев ГЛУХІВСЬКИЙ,

перший заступник директора Державного підприємства «Український інститут промислової власності», д-р техн. наук, професор,

Петро ІВАНЕНКО,

заступник директора Державного підприємства «Український інститут промислової власності», канд. техн. наук, с.н.с,

м. Київ

 

Для оцінки роботи закладу експертизи державної системи правової охорони інтелектуальної власності (ДСПОІВ) у статті [1] було запропоновано використовувати такі основні критерії:

- строки розгляду заявок на об'єкти промислової власності (ОПВ);

- якість розгляду та експертизи заявок на ОПВ;

- стан патентно-інформаційного забезпечення споживачів у сфері промислової власності;

- кількість та якість послуг, які надає Державне підприємство «Український інститут промислової власності» (Укрпатент);

якість обслуговування заявників та створений для них сервіс.

У [1] показано, що на підставі статистичних даних у 2000-2008 роках роботу закладу експертизи, яким сьогодні є Укрпатент, за зазначеними критеріями слід оцінити позитивно.

Звичайно, це зовсім не означає, що у роботі Укрпатенту при проведенні експертизи заявок і підготовці висновків, на основі яких Державний департамент інтелектуальної власності (ДДІВ) видає заявникам охоронні документи, не може бути окремих збоїв, які призводять до браку. Жодне виробництво (а діяльність Укрпатенту - це також виробництво, а саме: аналіз та обробка інформації) не може бути абсолютно застрахованим від браку. Але якщо це виробництво базується на високій технологічній культурі, то відносні показники браку мінімізуються.

Такій мінімізації сприяють критичні погляди незалежних оглядачів на роботу закладу експертизи та відповідні публікації результатів зовнішнього оцінювання у засобах масової інформації (ЗМІ).

Останнім часом у ЗМІ публікується багато матеріалів, присвячених проблемам, які мають місце у сфері інтелектуальної власності. І це добре, бо викликає інтерес суспільства до цього важливого чинника суспільного життя.

Природно, що у зазначених публікаціях нерідко звертають увагу на недоліки, які існують у практиці набуття прав на ОПВ та їх правової охорони. Якщо висвітлення цих недоліків є об'єктивним, то фахівці ДДІВ та Укрпатенту за це завжди вдячні. Адже збоку, часом, видніше, ніж зсередини, і таке акцентування на недоліках мобілізує зусилля на їх усунення.

Проте не завжди ця критика є об'єктивною, і нерідко вона виносить на загал надумані недоліки, яких насправді немає. Це, наприклад, стосується однієї з недавніх публікацій «Дзеркала тижня» [2] - статті «Патент на сало». У цій статті, зокрема, публікується інтерв'ю з головою профільного комітету з питань інтелектуальної власності - Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України.

Деякі моменти цього інтерв'ю, що стосуються стану експертизи заявок на винаходи, хочемо розглянути у даній статті. Оскільки, на нашу думку, викладені там факти є далекими від дійсності.

Ну, ось хоч би така цитата з інтерв'ю:

«Відомо чимало випадків реєстрації патентів на винаходи, які не відповідають умовам патентоздатності. Зокрема, на замовлення Міністерства оборони України державні КБ та НДІ здійснюють розробку секретного озброєння та військової техніки за бюджетні кошти, однак, реєстрацію патентів на винаходи Укрпатент здійснює не на юридичні особи - проектно-конструкторські організації, а на фізичних осіб. Це стосується розробки «Кольчуги», модернізованого автомата «Вепр», радіокерованого снаряду «ПТКРС» тощо».

Тут стверджується, що є відомими випадки реєстрації в Україні патентів на винаходи, які не відповідають умовам патентоздатності. І дається приклад такої невідповідності - видачу патентів на «Кольчугу», автомат «Вепр», протитанковий керований реактивний снаряд «ПТКРС» не юридичним особам - розробникам цих виробів, а фізичним особам - винахідникам.

З цього приводу необхідно сказати таке. Наше національне законодавство визнає лише три умови патентоздатності: новизну, винахідницький рівень, промислову придатність. Виконання кожної з тих умов у наведених в інтерв'ю прикладах не заперечується. А те, на кого видається патент, не є умовою патентоздатності. Законодавство не вимагає від Установи (Міністерство освіти і науки України) перевірки, на які кошти зроблено заявлений винахід. Зрештою, відповідні відомості про заявку на винахід публікуються ще до видачі патенту в офіційному бюлетені «Промислова власність», і будь-хто може подати заперечення до Апеляційної палати чи до суду (після видачі патенту) стосовно права заявника на патент.

Якщо хтось вважає, що така перевірка (за рахунок яких коштів зроблено винахід, у т.ч. і за бюджетні кошти) має виконуватися перед видачею патенту, то це є можливим лише у разі внесення змін до чинного законодавства, і лише тоді, як такі зміни будуть реалізовані, можна пред'являти подібні претензії.

Не кажучи вже про те, що у наведеній цитаті приклади даються так, щоб їх не можливо було перевірити.

У статті [2] є посилання на видачу патенту на «Кольчугу». Очевидно, йдеться про радіолокаційну станцію з назвою «Кольчуга», навколо якої ще недавно вирував відомий політичний скандал. То давайте перевіримо, чи був в Україні виданий патент на «Кольчугу» (на чиє ім'я виданий). Це зробити нескладно.

Дані про всі зареєстровані та видані в Україні патенти на винаходи і корисні моделі зберігаються у розробленій Укрпатентом базі даних «Винаходи (корисні моделі) в Україні», яка є доступною безкоштовно через мережу Інтернет. Шукаємо, шлях пошуку такий: www.ukrpatent.org, бази даних, спеціалізована БД «Винаходи (корисні моделі) в Україні» (читач може повторити цей пошук, якщо має доступ до мережі Інтернет).

Результат пошуку: жодного патенту на винахід щодо радіолокаційної станції (а тут, очевидно, саме про неї йде мова), у назві якої фігурувало б слово «Кольчуга», у базі немає. Знаходимо низку патентів на радіолокаційні станції (усього 7 патентів, хоч словосполучення «радіолокаційна станція» в різних відмінках зустрічається в описах більше ніж 150 патентів). Найближчим, на нашу думку, до зазначеної «Кольчуги» є патент № 78129 «Пасивна радіолокаційна станція вимірювання координат повітряних випромінюючих об'єктів». Зазначається група винахідників - Андрусенко М.І. та інші. Патент видано не на фізичну особу (фізичних осіб), а на юридичну особу - Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація».

Знову шукаємо у зазначеній базі даних патент, у назві та формулі якого присутні слова «автомат Вепр». Немає такого. Шукаємо просто автомат. Знаходимо декілька, хоч слово «автомат» у різних відмінках зустрічається в описах більше ніж 300 патентів. Ось один із них, назва - «Автомат», патент № 58400. Це стрілецька зброя, проте, чи це «Вепр», не відомо, в назві, формулі та описі зазначеного патенту слова «Вепр» немає. Патент видано на фізичних осіб - винахідників, тому що у заявці вони виступають як заявники. Це - Юзвенко А.І., Шпаківський Ю.О., Комаров В.О.

Далі шукаємо патент на протитанковий керований реактивний снаряд «ПТКРС». Такого також не знаходимо.

Отже, сприйматися ця цитата з опублікованого у вказаному джерелі [2] інтерв'ю може не інакше як тільки спроба за будь-яку ціну кинути тінь на експертизу заявок на винаходи в Укрпатенті.

Ще одна цитата із зазначеного інтерв'ю:

«Усупереч вимогам Закону України «Про захист інформації в телекомунікаційних системах» в Укрпатенті так і не створили комплексну систему захисту інформації (КСЗІ), у результаті чого витік наукових розробок може відбуватися шляхом незаконного втручання в автоматизовані системи та викрадення з патентного відомства реєстрів, що містять матеріали заявок на патентування винаходів, корисних моделей та промислових зразків».

Подібне може сказати тільки особа, яка погано поінформована про стан захисту інформації в Укрпатенті. Адже система захисту інформації в Укрпатенті була свого часу розроблена (розробниками НВП «Тезис» та Інституту комп'ютерних технологій) і працює вона уже майже п'ять років. Ця система має три складові, а саме:

1) автоматизований модуль захисту секретної інформації (державна таємниця) та конфіденційної інформації, що є власністю держави (на модуль отримано атестат відповідності);

2) модуль захисту конфіденційної інформації, яка є власністю юридичних та фізичних осіб (модуль розроблено на основі міжнародного стандарту інформаційної безпеки ISO 17799);

3) модуль захисту інформації у базах даних, доступних через мережу Інтернет. У тому числі це стосується захисту баз даних: «Винаходи (корисні моделі) в Україні»; «Зареєстровані в Україні знаки для товарів і послуг», «Промислові зразки, зареєстровані в Україні».

У наведеній вище цитаті йдеться, очевидно, про другу складову - захист від можливого викрадення інформації, яку містять ще не опубліковані відомості про заявки. Ця інформація є конфіденційною і зберігається у технологічних базах даних, із якими працюють експерти в процесі розгляду та експертизи заявок. Технологічні бази даних зберігаються на екранованому і надійно захищеному від зовнішніх впливів сервері, що не має зв'язку з будь-якими зовнішніми мережами та Інтернетом. Витік інформації з технологічних баз даних, якщо й можливий, то тільки через експертів, а вони, при їх прийнятті на роботу, дають підписку-зобов'язання про нерозголошення конфіденційної інформації і знають, що за порушення цієї підписки настає кримінальна відповідальність.

Наприкінці ще одна цитата з цього інтерв'ю:

«...колектив авторів запатентував «Спосіб проведення торгу». Винаходу, на думку спеціалістів, тут немає, зате є право контролювати проведення тендерів усіма державними установами, що в свою чергу гарантує відрахування коштів при проведенні тендерів. Власне, цей патент багатосерійний, до нього додалися такі ж наукоємні «Спосіб оцінки тендерних пропозицій», «Спосіб обробки інформації при проведенні торгів» і т.д.

З цього приводу можна сказати наступне. До 2002 року в Україні видавати патенти на такі способи обробки інформації було неможливо, тому що в редакції Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», яка була чинною тоді, не могли одержувати правову охорону «методи організації та управління господарством; плани, розклади, правила; методи виконання розумових операцій». У чинній нині редакції цього закону такого обмеження уже немає, вони були вилучені Верховною Радою України у 2003 році в Законі № 850-IV. Важко пояснити, чому відбулися такі зміни у законі. На нашу думку, не можна монополізовувати реалізацію подібних способів організації та управління у господарстві. Профільний комітет Верховної Ради України мав би домагатися повернення вилучених із закону положень, а не докоряти експертизі. Адже експертиза не може не виконувати чинний закон і тому змушена видавати позитивні висновки на подібні заявки (звичайно, якщо виконуються критерії патентоздатності).

Нарешті, щодо назви статті [2] - «Патент на сало». Назва з іронією, а, можливо, й із сарказмом. Хотілося б зазначити, що такий чудесний національний делікатес, як сало, цього не заслуговує. І якщо винаходити сало уже пізно (наші предки давним-давно його винайшли, за що ми їм дуже вдячні), то щодо сала цілком можливі нові пропозиції винахідливих українців, які можуть визнаватися як винаходи. Насамперед, це стосується невідомих досі способів консервування чи приготування сала, при застосуванні яких цей продукт може стати ще смачнішим. Як приклад, можна назвати виданий в Україні у 2001 році патент на винахід «Спосіб виробництва сиров'яленого м'ясопродукту «шинка із салом». Тому іронія чи сарказм по відношенню до сала тут зовсім недоречні.

 

Література

 

1. Глухівський Л., Іваненко П. Про критерії оцінки роботи закладу експертизи державної системи правової охорони інтелектуальної власності //Інтелектуальна власність, 2009. - №1. - С. 8-12.

2. Скрипник О., Сова О. Патент на сало //Дзеркало тижня, № 4 (732) 7-13 лютого 2009.

 

 

Шлях до уніфікації формату номерів заявок: рекомендації стандартів ВОІВ та досвід України

 

Світлана Куса

начальник відділу патентної документації та стандартизації

ДП "Український інститут промислової власності" м. Київ

 

Розглядаючи питання щодо формату номерів заявок, доцільно звернутись до статистичних даних Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Так, дані, наведені в Cтатистичному огляді ВОІВ (World Patent Report. A Statistical Review) за 2008 рік, вказують на зростаючу тенденцію одночасного подання заявниками заявок на патенти у багатьох країнах. Ця тенденція зростаючої інтернаціоналізації патентної діяльності виявляється у постійному збільшенні кількості міжнародних заявок на патенти, поданих у всьому світі за процедурою Договору про патентну кооперацію (Договір РСТ), а також кількості заявок на видачу патентів, які подані заявниками, що не проживають у даній країні.

При поданні заявки спочатку в національне патентне відомство, а потім в інше патентне відомство на той же винахід, заявник може скористатися правом пріоритету попередньої заявки (конвенційним пріоритетом) протягом 12 місяців від дати подання попередньої заявки до патентного відомства держави-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності (Паризька конвенція). При цьому бібліографічні дані попередньої заявки, у тому числі її номер, наводяться при публікації відомостей про "наступну" заявку, або про патентний документ, виданий на її основі.

Для засвідчення пріоритету попередньо поданої заявки національне патентне відомство надає відповідний документ, в якому зазначає номер пріоритетної заявки. В Україні, на сьогодні, заявнику для засвідчення копії його попередньої заявки (засвідчення пріоритету) надається документ, в якому також наводиться номер цієї заявки.

Номери пріоритетних заявок вказуються заявником при кожному наступному поданні заявки на той самий (або пов'язаний з ним) винахід в інше патентне відомство. Це дозволяє у подальшому при проведенні патентного пошуку та експертизи заявок виявити патенти - аналоги (так зване "патентне сімейство") - сукупність патентів різних країн або міжнародних організацій, виданих на один і той же винахід і, таким чином, забезпечити значне спрощення різних видів пошуку патентної інформації та патентних досліджень. Крім того, формування патентних сімейств дозволяє патентним відомствам мінімізувати фінансові витрати на класифікацію та рекласифікацію патентних документів (використовуючи класифікаційний індекс одного члена патентного сімейства для класифікування інших його членів).

У сучасних умовах, коли патентні пошуки здійснюються в основному за допомогою різноманітних баз даних (БД) в онлайновому режимі, особливого значення для користувачів патентної інформації набуває точний та уніфікований запис номера заявки, особливо пріоритетної.

Саме тому Міжнародне бюро (МБ) ВОІВ, у рамках діяльності Робочої групи зі стандартів та документації (РГСД) Постійного комітету ВОІВ з інформаційних технологій (ПКІТ), приділяє постійну увагу стандартам, які відносяться до патентних документів та, зокрема, питанню удосконалення практики публікації патентних документів. Одним із пріоритетних напрямків діяльності РГСД ПКІТ є гармонізація та уніфікація формату номерів патентних заявок, оскільки номер заявки дозволяє ідентифікувати кожну отриману відомством заявку, що є вкрай важливим для всіх користувачів патентної інформації і, насамперед, для врахування пріоритету при поданні наступної заявки, а також при формуванні патентних сімейств.

Вже напередодні 2000 року МБ ВОІВ внесло зміни до таких стандартів ВОІВ:

- ST.6 "Рекомендації щодо нумерації патентних документів, які публікуються" - рекомендовано включати рік публікації патентного документа, представлений чотирма цифрами, як частину номера публікації (перший рівень публікації патентного документа відповідно до стандарту ВОІВ ST.16), що передують порядковому номеру;

- ST.13 "Рекомендації щодо нумерації заявок на патенти, свідоцтва додаткової охорони, промислові зразки та топографії інтегральних мікросхем" - рекомендовано до мінімально значущої частини номера заявки включати зазначення року подання заявки чотирма цифрами та порядковий номер заявки. При цьому порядковий номер заявки повинен мати фіксовану довжину з нулями перед значущими цифрами, якщо кількість цифр менша фіксованої довжини;

- ST.2 "Стандартний спосіб представлення календарних дат із використанням Григоріанського календаря" - рекомендовано повне представлення календарної дати відповідно до Григоріанського календаря надавати у вигляді восьмизначної цифрової послідовності.

Роботи з удосконалення нумерації патентних документів продовжувались і надалі. У 2002 році на 2-ій сесії РГСД ПКІТ було прийнято нову редакцію стандарту ST.6, як одного з найбільш значущих стандартів ВОІВ, що сприяють вирішенню проблем ідентифікації патентних документів. Основною метою перегляду цього стандарту було створення вдосконаленої нумерації патентних документів, які публікуються, для її ефективного використання при міжнародному обміні патентною документацією. Очікувалось, що уніфікована нумерація патентних документів забезпечить спрощення обробки бібліографічних даних документа та полегшення користування патентною інформацією (у рамках формату нумерації патентного документа) широким загалом користувачів. Зміни, внесені до нової версії стандарту ST.6 стосувались, насамперед, порядкового номера публікації. При цьому було визначено, що номер має складатись тільки з цифр, максимальна кількість яких дорівнюватиме 13-ти, а для всіх патентних документів, які походять з однієї заявки, при публікації повинен використовуватись один і той же номер. Враховуючи вплив ST.6 на ряд інших стандартів, пов'язаних з ідентифікацією патентних документів, у подальшому РГСД ПКІТ розпочала роботи з перегляду таких стандартів.

Зокрема, у липні 2002 року було створено оперативну групу та започатковано роботи з перегляду відповідного розділу стандарту ВОІВ ST.10/С "Представлення елементів бібліографічних даних", який мав на меті встановлення оптимального уніфікованого формату для нумерації пріоритетних заявок для подальшого узгодження його з рекомендаціями, викладеними у стандарті ВОІВ ST.13.

Враховуючи складність вирішення проблеми уніфікації формату номерів пріоритетних заявок, у грудні 2002 року на 2-ій сесії РГСД було прийнято рішення про розподіл процесу перегляду цього стандарту на два етапи. На першому етапі - розробити рекомендації для часткового вирішення проблеми з мінімальними витратами. На другому етапі - підготувати рекомендації щодо ідеального формату запису номерів заявок.

Для цього оперативною групою було підготовлено спеціальну анкету щодо фактично використовуваних патентними відомствами країн-членів Паризької конвенції систем нумерації (формату номера) заявок на об'єкти промислової власності (ОПВ), яку МБ ВОІВ у квітні 2004 року надіслало до патентних відомств.

Оновлені дані дозволили актуалізувати відомості щодо використовуваних систем нумерації заявок на ОПВ, представлені у додатках до стандарту ST.10/С та були враховані при перегляді цього стандарту.

У результаті завершення першого етапу перегляду стандарт ST.10/С у 2004 році було доповнено параграфами 11 та 12, де зазначено, в яких випадках, найбільш важливих для пошуку та експертизи, доцільно  використання патентних сімейств та надано рекомендації стосовно ідеального формату запису номерів заявок. Зокрема, у параграфі 12 вказано, що для підвищення якості пошуку даних патентних сімейств та уникнення непорозумінь при поданні номерів пріоритетних заявок, у повідомленні про перше подання заявки та/або у свідоцтві про пріоритет заявки рекомендоване представлення у скороченій формі номера пріоритетної заявки має супроводжуватись кодом країни (організації) відповідно до стандарту ВОІВ ST.3.

Слід відзначити, що попри рекомендації стандартів ВОІВ щодо стандартизованих номерів заявок, різні патентні відомства для нумерації заявок використовують свої системи нумерації, які, в основному, є відмінними від рекомендованих форматів. До формату номера заявки може бути включено рік її подання, ідентифікація типу ОПВ (буквена або цифрова), код регіонального відділу, до якого подається заявка, контрольні числа тощо. Нумерація заявок може бути у рамках щорічних серій, або продовжуватись кожного наступного року. Тому дуже великого значення набуває стандартизоване представлення у скороченій формі номера пріоритетної заявки, яке зможе забезпечити винайдення патентного документа під час пошуку патентів - аналогів, тобто підвищити якість пошуку.

Гармонізація формату номера заявки є важливою як для патентних відомств, так і для окремих користувачів (заявники, комерційні провайдери БД тощо) і вкрай необхідною для удосконалення якості даних про патентні сімейства, а також для уникнення непорозумінь при представленні пріоритетних даних заявок.

Однак, щоб здійснити гармонізацію формату, більшості відомств необхідно змінити системи нумерації заявок, які, в свою чергу, можуть спричинити зміни у внутрішніх процедурах. У відомствах, які впровадили електронне подання заявок чи електронну систему управління, такі зміни можуть стати причиною додаткових витрат коштів та часу. Враховуючи ці два суперечливих аспекти, при перегляді стандарту ВОІВ ST.10/C було представлено основну ідею щодо ідеального формату номерів заявок, який може бути типовим, підготовлену на основі попереднього аналізу існуючих стандартів ВОІВ та поточної практики патентних відомств. При цьому, в ході перегляду було проаналізовано відповіді на запитання спеціально підготовленої анкети щодо застосовуваного патентними відомствами формату нумерації заявок  та їх відповідні коментарі, дані щодо систем представлення номерів заявок в комерційних БД, а також пов‘язані стандарти ВОІВ.

Як результат, в березні 2007 року для розгляду та обговорення на черговій 8-ій сесії РГСД до уваги делегатів було запропоновано уніфікований формат нумерації заявок, який у подальшому послужив прототипом для перегляду стандарту ST.13.

Зокрема, було запропоновано формат номера заявки викласти трьома групами цифр, що включає такі обов'язкові елементи:

-  перша - тип ОПВ (2 знаки);

-  друга  - рік подання заявки (4 знаки);

-  третя  - серійний номер з провідними нулями (8 знаків).

Фіксована довжина номера заявки - 14 знаків. Окремо рекомендовано зазначати код країни подання заявки безпосередньо перед номером заявки (параграф 12(а) стандарту ВОІВ ST.10/С), та, за необхідності, одну контрольну цифру наприкінці номера заявки. Щоб запобігти плутанині при зазначенні типу ОПВ та країни подання заявки, було запропоновано для зазначення типу ОПВ використовувати цифри.

Крім того, було наголошено, що використання такого формату потребує внесення відповідних змін до стандарту ВОІВ ST.36 "Рекомендації щодо обробки патентної інформації із використанням формату XML" та, можливо, до XML стандарту щодо торговельних марок, а також відповідного гармонізування стандарту ST.13 для забезпечення ідентифікації всіх типів ОПВ.

Враховуючи зазначене, на 9-ій сесії РГСД у лютому 2008 року велика увага приділялась представленому проекту нової редакції стандарту ВОІВ ST.13, який отримав нову назву "Рекомендації стосовно нумерації заявок на об'єкти промислової власності (ОПВ)", та його детальному обговоренню. Схвалено пропозицію щодо збільшення кількості знаків у серійному номері заявки та, відповідно, кількості знаків у фіксованій довжині номера заявки. Прийнято рішення, що довжина номера заявки складатиме 15 знаків, а кількість знаків у серійному номері заявки - 9 знаків. Для зазначення типу ОПВ рекомендовано використовувати наступні двозначні цифрові коди:

10 - 19 - заявки на патенти;

20 - 29 - заявки на корисні моделі;

30 - 89 - ідентифікація інших ОПВ, зокрема, промислових зразків, торговельних марок, топографій інтегральних мікросхем тощо.

Прийняття на 9-ій сесії РГСД нової редакції ST.13 та ряд інших факторів обумовили подальший перегляд ST.10/С. У зв'язку з цим на останній сесії РГСД у листопаді 2008 року розглядалось питання щодо можливості розширення цього стандарту на інші ОПВ. Вирішено, що, в першу чергу, необхідно доопрацювати зміст стандарту ST.10/С для патентів, а у подальшому використати його як модель для розширення змісту з урахуванням торговельних марок та промислових зразків. Для цього заплановано проведення дослідження щодо використання патентними відомствами контрольних цифр у номері заявки, а одержані відомості врахувати при оновленні усіх матеріалів щодо специфіки нумерації заявок у різних патентних відомствах, розміщених у частині 7.2 "Довідника ВОІВ з інформації та документації в сфері промислової власності".

В Україні, усвідомлюючи важливість питання присвоєння уніфікованого номера заявці на ОПВ, поданій до Державного департаменту інтелектуальної власності (Держдепартамент) Міністерства освіти і науки (МОН) України, який би відповідав вимогам сьогодення та був згармонізований із рекомендаціями відповідних стандартів ВОІВ, завжди приділялась належна увага формату запису номера заявки.

Саме тому, з метою забезпечення однозначності представлення номерів заявок на ОПВ, та враховуючи рекомендації оновлених у 2000 році стандартів ВОІВ ST.2 та ST.13, починаючи з 1-го січня 2000 року було запроваджено нову нумерацію заявок на ОПВ, згідно з якою номери заявок представлялись у річних нумераційних серіях у вигляді десятизначної цифрової послідовності, що складалась з таких елементів: 4-х цифр, які позначали рік подання заявки; 2-х цифр, які позначали місяць подання заявки та 4-х цифр для представлення порядкового номера заявки (за необхідності, перед значущими цифрами додавались нулі). А з 1-го січня 2005 року, з метою удосконалення процесу реєстрації заявок та забезпечення ідентифікації типу ОПВ у номері заявки (з урахуванням рекомендацій стандарту ВОІВ ST.13) наказом Держдепартаменту було запроваджено нову систему нумерації заявок на ОПВ. Запроваджена система нумерації заявок, яка діє і на сьогодні, складається з таких елементів: малої латинської літери для позначення типу ОПВ, 4-х цифр для позначення року подання заявки, 5-х цифр, які позначають порядковий номер заявки у році її подання (з нулями перед значущими цифрами, якщо кількість таких цифр менша п'яти).

Наприклад,

-         номер заявки на винахід: а 2006 00005;

-         номер заявки на знак для товарів і послуг: m 2006 00025.

Рекомендації стандартів ВОІВ, зокрема, в частині уніфікації формату номерів заявок, і в подальшому будуть впроваджуватись у діяльність Держдепартаменту.

 

 

Основні вимоги до оформлення документів щодо внесення змін до державних реєстрів охоронних документів України на ОПВ

 

Лященко С. В.,

начальник відділення забезпечення державної реєстрації

Мурланова Г. В.,

начальник відділу винаходів і корисних моделей відділення забезпечення державної реєстрації

ДП «Український інститут промислової власності»

 

Державні реєстри охоронних документів України на об'єкти промислової власності (ОПВ) (Реєстри) - це сукупність офіційних відомостей щодо державної реєстрації охоронних документів України на ОПВ, які постійно зберігаються на електронному або паперовому носіях. Реєстри формує Державний департамент інтелектуальної власності (Держдепартамент). Відомості, зміни до них, відомості про видачу дубліката патенту, зміни внаслідок виправлення помилок та інші відомості, які внесено до реєстрів, Держдепартамент публікує в офіційному бюлетені "Промислова власність". Дані про публікацію зазначених відомостей заносяться до реєстрів. Державна реєстрація та дії, пов'язані з веденням реєстрів, виконуються за наявності документа про сплату державного мита за видачу охоронного документа на ОПВ, збору відповідно до чинного законодавства.

Держдепартамент формує та веде реєстри за всіма ОПВ, а саме:

Державний реєстр патентів України на винаходи;

Державний реєстр патентів України на корисні моделі;

Державний реєстр патентів України на промислові зразки;

Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг;

Державний реєстр України топографій інтегральних мікросхем;

Державний реєстр України назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів.

Підставою для внесення змін до реєстру може бути як клопотання власника (правонаступника), так і рішення Держдепартаменту або суду. Перелік змін, які можуть вноситися до реєстру, визначається положенням про відповідний державний реєстр (Положення).

Повідомлення про внесення зміни незалежно від підстави Держдепартамент надсилає власнику охоронного документу протягом місяця після опублікування відомостей про відповідні зміни. У ньому зазначаються підстава внесення змін і дані про їх публікацію в офіційному бюлетені "Промислова власність". Повідомлення роздруковується на бланку управління державних реєстрацій, економіки та інформаційного забезпечення Держдепартаменту (управління) за підписом начальника.

До повідомлення додається виписка з реєстру, в якій зазначаються назва реєстру, номери охоронного документа й заявки, дати подання заявки та набуття чинності прав на ОПВ, відомості про дію охоронного документа на дату опублікування відомостей, внесені зміни, дата та номер бюлетеня, в якому опубліковано ці відомості. Виписка видається станом на дату опублікування, засвідчується підписом голови Держдепартаменту та печаткою.

Розглянемо зміни, які вносяться до реєстру на підставі клопотання власника або його правонаступника.

Порядок подання клопотання регламентується відповідним пунктом Положення.

Клопотання про внесення змін подається до відділення забезпечення державної реєстрації Державного підприємства «Український інститут промислової власності» (далі - відділення), начальник відділення - Лященко Святослав Віталійович, тел. 494-05-66.

Положення не визначає форму подання клопотання, але регламентує його зміст, документи, що до нього додаються, та порядок розгляду.

Розглянемо вимоги до клопотання на прикладі Положення про Державний реєстр патентів України на винаходи.

Клопотання, викладене українською мовою, про внесення змін (виправлення помилок) подається власником (власниками) патенту (деклараційного патенту), у тому числі його (їх) правонаступником (правонаступниками). Клопотання має стосуватися одного патенту і містити:

- назву реєстру, до якого вносяться зміни;

- номер патенту (деклараційного патенту);

- номер заявки;

- дату подання заявки;

- назву винаходу (корисної моделі);

- ім'я фізичної особи - власника (власників) або повне найменування юридичної особи - власника (власників) й адресу власника (власників) патенту (деклараційного патенту);

- зміну (зміни), що вноситься (вносяться);

- адресу для листування.

Клопотання підписується власником (власниками) патенту (деклараційного патенту), у тому числі його (їх) правонаступником (правонаступниками). Якщо власником патенту (деклараційного патенту) є юридична особа, то клопотання підписує особа, яка має на це повноваження. Особистий підпис повинен супроводжуватися зазначенням ініціалів і прізвища, повним найменуванням посади особи, яка підписує клопотання, датою й печаткою.

До клопотання додаються:

- документ про сплату збору за внесення до реєстру (за ініціативою власника патенту) змін щодо патенту (за винятком виправлення помилок);

- документи, що підтверджують правомірність змін (за потреби).

Клопотання про зміну відомостей, що занесені до реєстру, може подати представник у справах інтелектуальної власності (патентний повірений) або інша довірена особа. У цьому разі до клопотання додається довіреність, оформлена з дотриманням вимог чинного законодавства.

Якщо виникають обґрунтовані сумніви щодо того, чи відповідає дійсності інформація, наведена у поданих документах, Держдепартамент має право надіслати запит про подання додаткових документів, необхідних для прийняття рішення.

У разі відповідності клопотання та документів, які до нього додаються, вимогам Положення та наявності у випадках, передбачених цим Положенням, документа про сплату збору за внесення змін протягом місяця вносяться відповідні відомості до реєстру.

Якщо поданий комплект документів не відповідає вимогам Положення, то на адресу, зазначену в клопотанні, надсилається повідомлення з проханням усунути помилки протягом 2-х місяців з моменту отримання запиту. Якщо вимоги, зазначені в повідомленні, не будуть виправлені протягом передбаченого терміну, то зміни не вносяться, а клопотання вважається таким, що не подавалось.

Відомості, внесені до реєстру, передаються на публікацію до офіційного бюлетеня «Промислова власність». Протягом місяця після публікації власника (правонаступника) повідомляють про внесення змін.

Розмір збору за внесення змін щодо одного охоронного документу не залежить від кількості змін, зазначених у клопотанні.

Відомості щодо зміни особи (правонаступник, спадкоємець) чи зміни імені або повного найменування і/або адреси власника охоронного документа публікуються у одному підрозділі розділу "Сповіщення".

Якщо патент (деклараційний патент) України на винахід (корисну модель) припинив дію, то до реєстру вносяться тільки зміни щодо виправлення помилок, зміни складу винахідників та присвоєння імені винахідника створеному ним винаходу.

Розглянемо типові помилки, які трапляються у випадках подання клопотання про внесення змін, що стосуються власне клопотання  та документів, що до нього додаються:

  • у клопотанні відсутні обов'язкові відомості щодо охоронного документа, наведені у Положенні (номери патенту та заявки, дата подання заявки, назва винаходу (корисної моделі), зміна, що вноситься), зазначені не всі власники охоронного документа або їх адреси тощо;
  • у клопотанні не зазначено адресу власника (правонаступника) або зазначено з помилкою. У клопотанні має бути зазначена юридична адреса кожного з власників (правонаступників), навіть якщо зазначені зміни цього власника не стосуються.

Адреса власника зазначається мовою оригіналу (латиниця або кирилиця), на відміну від імені (повного найменування), яке зазначається у транслітерації.

Адреса власника має відповідати адресі, зазначеній у свідоцтві про державну реєстрацію як юридична адреса власника.

Крім цього, бувають випадки, коли в клопотанні відсутня адреса для листування або печатка власника (правонаступника), або не в повному обсязі зазначена зміна, яка має бути внесена до реєстру. Наприклад, у разі зміни найменування власника при зазначенні зміни, що має бути внесена до реєстру, вказано тільки нове повне найменування власника без його адреси або країни тощо.

Іноді документи, які підтверджують правомірність змін, подано в неповному обсязі або не засвідчено.

Якщо зміна стосується власника охоронного документа, до комплекту документів має входити засвідчена копія свідоцтва про державну реєстрацію, в якому має бути зазначено повне найменування та юридична адреса власника.

Як правило, документом, що підтверджує правомірність змін, є виписка із статуту чи копія наказу керівної організації, засвідчена нотаріально або печаткою організації.

Ксерокопія сторінки паспорту, яка є підставою для виправлення помилок, не засвідчується.

Досить часто трапляються помилки в оформленні довіреності на ведення справ щодо внесення змін до реєстру.

Довіре